|
Знов захиталася калина понад озерцем голубим. І знов наснилась Україна в старім Приладожжі моїм. Бори стіною круто стали, туман долину заливав... І хто це поле золотаве колись Чернігівським назвав? Вся Північ вбрана в білий іній, мороз морям, нагонить страх, а на Десні, на придолинні, стоїть Чернігів у садах. І тут запахла Україна, – мені ніколи не згаса така привільна, тополина, така зелена вся краса. Жили в Кобоні люди станом, як розлучилися з Дніпром... Нащадку, я не перестану тих предків згадувать добром!
1 Кобона – моє рідне село біля Ладоги, де за Петра I був виритий канал, що зберігся донині. В роки Великої Вітчизняної війни у Кобоні починалася знаменита Дорога життя, яка пов’язувала блокадний Ленінград з усією країною. (Прим. авт.)
|