|
І ти мені став непривітним, Струмінь кипучого вина! Вже іскрометність непомітна, І повний келих заповітний Не осушити вже до дна. Вибачте, з галасом тривоги Веселих дружніх тих умов! До вас прихильні будуть боги; А я, що вже коло порогу, Про вас заплакати готов. З вином – всі збори галасливіш, Гостріше стріли епіграм, І дружби виливи «вільніш, ніж...», В коханні визнання чарівніш, Серця доступніше серцям. Я часто п’яного Амура За крила у вині ловив, Я часто день, що був похмурим, В чаду вечірнього сумбуру Знаходив пишним, коли пив! І ось, прийшла пора плюгава: Колишні млості забувай; Прощай, о піна золотава, Прощай, Токаю міць і слава, І кров Бургундського, прощай! Сумний життєвий епілог, І терміни повзуть в тиші, – Пора! Палкий, як сам Вакх бог, О, Заяїцький, друг пляшок, – Вже епітафію пиши!
|