|
Так хочеться до тих часів дійти, Коли приходить смерть, як гість бажаний, Від битв невтомних вже втомився ти, Наскучили бенкети всі жадані Ти, як дитя, вже змучене від гри; Наука казкою здається вже невпинно; Хоч ще мистецтво вабить млістю дивно – Але це непотрібні все дари. Так, простягнутися, лягти, заснути хутко... Нехай там десь роки несуться струнко, Їм не порушити кладовища статут. Але перед швидкою вже могилою Промовити життю хотів би милому: «Що ж, дякую за все, що було тут».
|