|
Опівнічне вже світило Небосхилом десь пливе, І душа слід загубила, Все, чим вдень вона живе. Гавкоту не чути з далі, Дивно вулиця світла́. Так би вічно жив – гуляв я, Якщо б вічно ніч була. Вздовж по рейках я з неволі, По залізному сліду, Вийду у порожнє поле, Може, там Тебе знайду. Неба синього простори – Первозданні, далебі; Своє серце мертве, хворе – Поверну навік Тобі.
|