|
Малиновий почувши голосок, Побачення я давні – теж згадаю, З жердиночок березовий місток... А назву річки – вже не пам’ятаю. І знов – як нетверезий я, І тихий спів згори: «Як дорог край березовий В малиновій зорі!..» А хвилі невідомо йшли куди, Камінчики під берегом качали, Й співала нам вільшаночка тоді Про те, про що даремно ми мовчали. І знов – як нетверезий я, І тихий спів згори: «Як дорог край березовий В малиновій зорі!..» Місток згорів, пішов вже з серця біль, І річка зникла, і промчала юність. А пісня, як любові перший хміль, Вільшаночкою знову повернулась. І знов – як нетверезий я, І тихий спів згори: «Як дорог край березовий В малиновій зорі!..»
|