|
Потемніє серебро, померкне золото, Вже позносяться і речі, і слова, Посміхнеться нам з альбомів ніжно молодість, І з-під плит прогляне тиха десь трава. Все на світі перемелется, час зміниться, Пролетять роки, немовби з гірки вниз. Тільки ти, душа, життя цього невільниця, Як з темниці, з мене – вгору все ж дивись. Душа болить, а серце плаче, А шлях земний все ще пилить, А той, хто любить, – плаче зря чи, Бо не даремно ж душа болить. Черемшини квіт, а, може, сніг посиплеться На каштанове волосся й золоте. Скоро час, наш звір невидимий, насититься І піде, лишивши сердце вже пусте. Потемніє серебро, померкне золото, Вщент позносяться і речі, і слова, Посміхнеться нам з альбомів ніжно молодість, І нам здасться, що душа – все ще жива. Душа болить, а серце плаче, А шлях земний все ще пилить, А той, хто любить, – плаче зря чи, Бо не даремно ж душа болить.
|