|
Ми вчора стрілися; вона – призупинилась, Я також; ми ув очі пильно подивились. О Боже, як вона з того часу змінилась... Змарніла, зблідла, очі згасли, розгубились. І довго я дививсь на неї мовчки строго. Мені простягти руку, бідна посміхнулась, Я говорити мав, – вона ж... – заради Бога! Звеліла, щоб мовчав, й від мене відвернулась, І брови зсунула, і висмикнула руку. Й промовила: «Прощайте, з Вашого звоління». А я хотів сказать: «На вічну вже розлуку Прощай, пропаще геть, та миле все ж, створіння».
|