|
Розламану башту, оселю орла Стрімчаста гора аж до хмар підняла. І вся похилилась над морем шумним, І плаче в туманах, і плаче над ним. І довго та башта в туманах пливе, З глухого провалля їй вітер реве. І чується башті, ввижається їй: Полки за полками, до бою, на бій... І дивиться башта: там десь з глибини Спливають, як піна, трофеї війни, І бачить: то місяць у хмарах зійшов, Трофеї осяяв, і піну, і кров.
|