|
Хто пак вона? Не дружина, не любонька, Не голуб’ятко моє... Що ж її доленька, хмура, пекельницька, Спати всю ніч не дає? Не дає спати мені, бо все мариться Молодість світла в тюрмі; Бачу склепіння віконця з залізами, Ліжко в задушливій тьмі. З ліжка зорять сухі вічка запалені, Думка потиху згаса, З ліжка додолу чорніше від ніченьки Повна спадає коса. Не ворухнуться ні губи, ні рученьки В неї на грудях худих, Слабо до серця, без ляку притулені І без надій молодих. Хто пак вона? Не дружина, не любонька, Не голуб’ятко моє... Що ж її образ – журливий, помучений – Спати всю ніч не дає?
|