|
Я умру! На поталу катам Незахищене тіло віддам! Байдуже ті кати Для потіхи дітей – Розпочнуть від костей Мої жили тягти; На шматки розітнуть І в нарузі швирнуть! Стерплю все! Не дам стогону їм, Не рухну навіть чолом моїм; А як дуб віковий, Що стріла не лама, Твердо – скеля сама, Стріну скін світовий І, як мужі-борці, Перейду між мерці. В товаристві безтіло-живім Про загибель свою оповім. Най додасть їм утіх, Най порадує слух; Бойовий, палкий дух Най прокине у всіх; Най іде з уст в уста Міцна певність ота! Скажуть голосно всі, як один: «Найдостойніший прадідів син!» Не лежати нам, ні: Труни кинемо ми – Люд позвать до борні Проти рідної тьми; Проженем, поб’ємо, Ворогів помстимо! Я умру! На поталу катам Незахищене тіло віддам. А як дуб віковий, Що стріла не лама, Твердо – скеля сама, Стріну скін світовий!
|