|
Коні мчать, як вихор, з бубонцями, Блимають десь вогники здаля... Прагне зір за ними, до нестями, А надія душу звеселя! Щоб вік, нескореним, Під небом зоряним – Летіти шляхом, що аж миготить! Із вічно юною, Із семиструнною, Бо від пісень душа моя бринить! Днів минулих спогадів навали Разом не позбутись, аніяк! Щастя ми своє промандрували, Ще й пісень співали надурняк! Щоб вік, нескореним, Під небом зоряним Летіти шляхом, що аж миготить! Із вічно юною, Із семиструнною, Бо від пісень душа моя бринить! В рідний край нелегкими шляхами Повернутись доля кличе нас! Де майнули коні, з бубонцями, Інші, знов, промчаться, ще й не раз! Щоб вік, нескореним, Під небом зоряним Летіти шляхом, що аж миготить! Із вічно юною, Із семиструнною, Бо від пісень душа моя бринить! Все було: і радощі, і муки, Звабили і зрадили літа! Де твої тендітні ніжні руки?! Де любов, і грішна, і свята?! Життя кінчається, Хоча й пручається, Нічого вже не вдіять, не змінить! Та, знов, регочеться, Співати хочеться, Бо від пісень душа моя бринить! Час іде, примножуючи болі, Та, невдовзі, раптом, все мине! І тоді на цвинтар, вже поволі. Повезуть, небіжчика, мене! Дорога точиться, Надія дрочиться, І ні на мить життя не зупинить! І, знов, регочеться, Співати хочеться, І від пісень душа моя бринить!
|