|
Як почати вам мою історію, щоб не згубить, бува, слова свої дзвінкі, щоб мов розрив-трава, звучала істина... А я вже не хлопчак, почати як? Як сказати вам, що мрія інколи така, як хочеш сам, що погляд інколи – не віриш і очам, що значить «покохати» – як сказати вам, сказати вам? Без слів та фраз, до котрих майже звик: кохання в нас – душі́ і се́рця крик, любов моя – вона не з книг. Кохання збережи, сердець в нім перегук, даруй тепло дівочих ніжних рук, коли з тобою поруч вірний друг. Це вже давнина – моя історія і наша сивина. Хай дні минають, та я вірю все одно: зі мною буде те, що долею дано. Люблю тебе!
|