|
Справді, ти мов надіслана пеклом, розбила серце і душу взяла, і безтурботно пішла. Так, вважав я себе твоїм і вірив я клятвам усім, та зникала любов, як дим. Кривда й лукавство – ось твоє сумривне царство. Вірив я слову, вірив я чарам. пекла примара! Ні, я не ладен бути тобі підвладним! Сльози – мов кара... Сумом пройма, с пекла примара. Вічно я пам’ятатиму зустріч – ти засвітила осяння ясне, за чарувала мене. І мій день обернувся в ніч, хоч райським здалося мені те палання пекельних віч!
|