|
Сном повиваючи землю, Линула ніч небесами, З темно-блакитної ризи Сиплючи рясно зірками. Дужі дуби предковічні. Верби, сумні і похилі. Вічнозеленії сосни Ночі назустріч шуміли; Радісно хвилі дзюрчали, З зорями ніч там одбилась; Пахла трава запашніше, Поле з жигами хилилось; В темнім саду соловейко, Коники в полі – щосили, Славлячи ніч яснозору. Радісним співом дзвеніли. І усміхалась, як мати, Линувши ніч небесами, З темно-блакитної ризи Сипала рясно зірками.
|