Із Сюллі-ПрюдомаКоли б то знали ви всю силу сліз незримих, Що ллє – один, без друга і сім’ї, Ви б те вікно, між вікон незлічимих, Знайшли б, де проминають дні мої! Коли б то знали ви, як в серці, туги повнім, Все – здатен чистий зір – на краще ізмінить, В моє вікно – ви б зором полюбовним, Проходячи, – поглянули б – на мить... Коли б то знали ви, як серцю – спрагу жити – Дарує серце друга!.. Ви б, не боючись, О, ні!.. – на ганок мій, щоб відпочити, Немов сестра мені, прийшли б колись... Коли б то знали ви, як я люблю вас! Знали, Як – глибоко люблю!.. Що серцем, молодим, Й не знаючи!.. – мене ви – зігрівали! Ви б, може буть, – ввійшли б – до мене в дім!
|