|
Ой, сумна картина: хмари і дощі, Вимокли дерева, трави і кущі... Мокра горобина проситься у дім, Мряка наступає, стелеться, як дим... Щось занадто, осінь, рано ти прийшла, Іще прагне серце – сонця і тепла! Всі тобі не раді, а найгірше тим Бідним і убогим і немолодим! Діти бідолаги плачуть і тремтять Й поночі у хаті з холоду не сплять! Ані кожушини, ані тріски дров, Від одної думки враз – холоне кров! Ось – блідий, старенький, сам, в самотині, Як він прагне – сонця, сонця повесні! А оце, як жовте листя шерудить, В серці щось – колотить, щось йому – болить! Рано, рано, осінь, ти до нас прийшла! Не діждати кволим – сонця і тепла!
|