|
П.Н.Островському Нам зорі з неба миготіли, Вітрець – від спеки – нас беріг, Троянди – квітами рясніли, І хвилі тихо хлюпотіли Близ наших ніг. Були ми юні, ми – любили, Всякчас вперед дивились ми І, сповнені – буяння сили, Ми – не ховались, ми – раділи Снігам зими. Де ж ночі, віддані бажанням, Де раювання юних мрій, Де всі палкі зачарування, Надій – із пристрасним чеканням, Де світлий рій? В усіх зірок померкло світло, Все повне суму самоти... Коли ж ти, серце, все, що квітло, Що нам всміхалося привітно... Забудеш ти?
|