|
Блимає каганчик; посеред кімнати Пильно припадає до колиски мати, А знадвору рветься дикий завід бурі, Стогнуть за віконцем деревця похмурі. З колиски матуся очей не зривала; Колишучи, журно пісеньку співала: «Перестаньте, вітри! Не шуміть, ялини; Не лякайте нагло сонної дитини; Не зворушуй, грозо, милого покою; Розійдись, негодо, хмарою швидкою! Спи, моє золо́то! Любо скрізь та тихо! Бороню я сон твій – не підступить лихо. Прокинешся ранком – глянеш без опаски: Стрінуть тебе сонце, пестіння та ласки»!
|