|
Обривок степу. Солончак. Слюда застиглого лиману. Розмаяв чорний стяг Мойнак – Димок зюйд-вестами розтанув. Нога вгрузається в пісок, Він попелясто ліг на синім. В веселій тіні хмаринок Рушає тихо час осінній. Яка ж нависла тишина! Її заслухаюсь! Як повінь! Брязкі сліди нічних отар, Трамвай у бурі іграшковій. Над жовтим плесом чорний жук Летить, лишивши хмару пилу. І тишина. В твою межу Даю поправку – тут жили ми. Колись ми тут знайшли в траві, Що розспівалася як ода, Світ по-вечірньому пустий Перо зронив убитий одуд.
|