|
Піднісся він рудим громаддям По балках димного Донбасу, Посеред доми і териконів, Що куряться сивастим газом. Донецька у степах весна. І сонце проринає в сажі. Долина вже не та – вона Буяє сталінським пейзажем. Халупок меркне самосій. А серед них високочолі Зросли й зміцніли корпуси, Труда палаци в Дикім полі. От цех витоплює весну – Не талий сніг, не дощ, а криці Індиго – синій плине струм і виповняє виливниці. О ця весна! Її тепло Вас тропіком гарячим прийме, І жовте точиться лигво В свої опоки супокійні. І тут така цвітіння скала: Спочатку рудяво-червоний, Потому міниться на сизий, Темновишневий – і жовтавий, Оранжевий тече у тиглі. Так роблять весну у ливарнім, Формуючи нові ряди, Зарубних видива деталів, Як план донецької зорі.
|