|
Тут день поник мов піч на схилах, На штреках, бремзбергах і лавах, Та запал молодого віку Вночі поволі запалав. Потужним патосом у верч, В нігич, що затліває тупо, Тугу розворушивши персть, Вгризається сталевий зуб. Хитнулась лампочка – і знову Все темнота і глухота, І тихий гугіт коногонів – Сюрчок. І – знову самота. Сопе одбійний молоток І курявою тінь укриє. Скоріш рубаємо в куток, В печері теплі, де забій. Ордината добутку напружена Чорним на чолі потом, Обушки одстукують дружно Навислим, низьким проходом. В ґезенк заскочив вітерець То косиною пнуться люди – І вугіль, зрушений із круч Гремить, гойдав і вирує. А там, розгойдуючись ходом, Здригаючись у жолобах, Плазуй до своїх вагонів Пройти квершлагами до шахт.
|