|
Від Крищан до Галацу Плачуть дойни, Ти в снігах заблукала Вишень гойних. По пшеничному полю Вітер гуляю, Голову долі клонить Хлібороб – молдаванин. Наступам та чорна хмара Генералів, І земля укриваються кров’ю В Татрбунарах. Скуштували селяни Браштіянову добрість, Розігнав він селянську раду, Під кулями пали: Панцер, Рудев і Катрос. Над Дністром плачуть дойни Над труною Тодося, Одцвітають черешні, Вигоряє осінь. І коли ти не скажеш – Тоді пісня промовить, Що бряжчить по в’язницях залізо, Вибиваючи з дзвоном повість. І хоча ти падаєш Озем, То та пісня запалить полум’я, Бачу-бачу червоний озір За твоїм полем. Так. Та пісня з тобою, Як здавна, Голуба у куряві вапна. Вона стала вночі за рікою – От! Киває тобі рукою. Слухай но, Хутори і села Трудовим заплели виноградом, Трудовою сповили лозою Братню раду У пробуджених зір просторах. Від Крищан до Галацу Плачуть дойни, Ти в снігах заблукала Вишень гойних.
|