|
Ще не стривожена юга, Ще їй туманом не піднятись, Загойдувані музикою гарб Вози овес обчислюють на гарнці. Ще в прозорах не проступив димок Та колір видно вже сталевосиній Спосеред лантухів, чувалів та кліток Під коней хрип і вуздечок дзвеніння. Світанок змінюй чернеть дерев, Подібних до махновського роз’їзду. Без туманових явори керей Біжать назустріч і чатують по криницях. Такий буваю рано краєвид, Коли формують світостання, Коли поважно з ранішньої мли Юрба речей мандрує до повстання. Тоді з’являються земля У паморозі сивих вусах, У коломиях, в коліях, здаля Дерева стиглі вирізьбляти мусить. Тут починаються строкате, Тут підступ до села, і от Розпліскуючи срібло – перекатом Зв’язавши, змовкнуло цебро. Тут синкопи нічних маневрів Силькується впізнати вухо, Тут ледве чутно – але жевріє Налагодження, проба звука. І от немов би вже виходить З дахів убогих голубінь, Світання дубуватий обід І спиць замиготіла тінь. І весело беруться коні, Проходячи оселі сонні. І підтягнувши ар’єргард, Пишаючись показом сили, Отаборюється товар, Скупиться, доглядає з тилу. * * *Перед селом в базарний день Осіннім лісом виросли голоблі. По загорожах, поза пліт іде, Курить туман, ховаються за обрій. І от зігнавши ночі дим, Урівноважать дня сияння Навпіл перісті береги У колі золотім постануть. Підводи у ряди стають, Від самого порядок краму – Онде ганчарний рай, а тут Столярський цех становить рями. Здаля простягнута рука, Рука її на знак стискає – В затонах сірих ЦРК’а Від сну скуйовждені прилавки. Коням засипано давно; Жують замислені із ночі, І сечі піняве вино, Як сонце крізь солому точать. Переступаючи калюжі, До вінця повні жовтим пивом, Отак побачиш серед стружку Опішні писану поливу. Пекельний, повільний дьоготь Як чорне сонце труда, Чавунний ударний гугіт, Ковальський, гомерівський дар. Від полотна тугих сувоїв І досі пахне ще рікою І із відкритих рундучків Кустарні надять витівки. Як від спокуси заховатись Не знаю – може вмієш ти – Буяють райдужно квітчасті, Мануфактурні рундуки. І придивившися до кожного, Пристосувавшися до цін, Тоді дасться знак – і ножиці Хриплять і ріжуть голубінь. А коло лантухів з вівсом Сільські оцінюючи будні, Провадять бесіду свідому Два зернознавці чорновусі. Про пісню кобзарів холонув І мчався звук, загув, розтанув – І грамофонів хрип і коней Сопіння й ляскіт батога. Налигані лежать воли, І скитський південь селами бариться, І конопель зеленкуватий дим Із сонцюватим чадом злився. Ворохи прядива, шатра, рундуки, пісні сліпих бандуристів край селянського іподрому, гарбузові голови серед золотавих списів соломи, верескливі голоси скрипок з сельбуду – і жовте колесо – Усе поволі-волі ховаються в кошлатий кожух куряви.
|