|
Читай землі зелену сповідь, Ввійди і в наш суворий рай, Де тільки в вигаданій повісті І сонце має гіркуватий смак. Ми пісню візьмемо собі за водія. Вергілій застарів, Вергілій Данта вів, – Нам лад новий тепер – уголос із життям Затеплів і зацвів і з фабрик у зимі – Коли над комином – високий сніг, Димок, бензина дхне – мелодія урбана І сонце зрештою, як рівняння до тих Програм господарських і задумів Держплану. І простий пісні зміст – мов дух зерна, Чи льону, плеканого у приймальнім пункті: Чернетки віршу – Україна і весна, Посписувані борознами буднів. Ввійшли у коло гумусів і глин – Де степ колись і гоголівський південь – Тепер машинами посівозмін З веселим виконано співом. Тут розмір свій, свою лице І перед ним прадавня пісня тане – Поглянь як винесло над це Село – веселий розмах Дніпрельстану. Ввійшли в глухий, у інший круг. Тут пісня мов не гостювала зовсім, Але крізь скло пітне я чую темний звук Строфою вагонеток в коридорах осени. – Зоря на поясі – і далі рушмо вбрід – Тут розпочався день – нема йому наймення, Тут страва для машин залежалася-світ Маховиків стальних і поїздів буденних. Та все ще північ домопрядна По закутках скулилась і чадить, Та все ще у просторах неоглядних Ведеться рай земної цілини. Серед старої тиші та застою Переливаються, не застигаю кров, І вік новий на перевалі стогне Підняти, трудячись, загаданий урок. Рукопис наш, дивуючись, читай, Дивись – нелегкий патос наших днів, Ще вибій, ще – бікфордів шнур до краю, І – ранок у лице обвітрене свіжіє!
|