|
Буває балади визнання Під шелест і шовк отав – І стрімко летять над лісами Розбурхані торжества. Не сніг, не дощ отам Кущем скипав олова, Тагила слово зложене Залізним блиском полуднів. Ти знаєш в бистрій світені Крило тих рудних виходів, І зазимок над клітями Смерекою подиханий. І синім димом вергнеться, Гудком протне гаї По непокорі вересня Чавунна заметіль. І день неначе виросте, І гляне споза дерева, Повівши мгляну сировість В бараках понад берегом. Заплутані узліссям, Скрививші тіні заздрісні, По водах блиснуть лисом Порудявілі заростні. І в вітрі переказу встануть Жорстокі билиці грозані, Як літо вгинало під иву Дебелі долоні припливу, Як осені вкладистий проріз Тремким поколовся промінням, І ходить висока країна Між планами збуреним морем. І сонце Уралу, всміхнувшись, Гарячою тінню упало – І от передранішній вітер В загоні розвідачів встане. Ти б’єшся, як б’ються в борінні Невтишені будні зоряни, Та це вже балада відмінна В диму пролітав над нами. Тут слово Нового Уралу В доменному жареві зрине, Його перетопим небавом І стане з епохою врівень!
|