1Балтійський дим, балтійський холодок! Весна нездужає. Весні немає мочі. У затінку нестанулий льодок, Тривожні перехожим очі. Дворів і коридорів грім Розгорнуто у підворіттях. Платформ розлогий перебір, І обрис чобота на вивісці рябій Чорніє незалежно і погордо. Кругом бульварний лине чад. Весна в свиду – підсохлих лавок рип. Ти тут на півночі ідеш не в лад, Твій голос Ладозьський над Невками захрип. За мостом Охтенським іде рипливий скрес. Укрито кригу збовтаною піною. І розвантаживши протоку, вперехрест Виходять катери розмірено на зміну І видихають рано-вранці дим. Що кольору одбитих шпальт. І ось Полинув дощ, він перший, а тоді Каналів уповільнених масниста млость. І вітер шерстю звогченою пахне, Канатом мокрим, снігом талим, І сонце сховане в бушлат, на вахті Постоявши з годину, пада з палуб. Чи може так – зависне колом шарим, Ледь червонавим, ледь надталим Що злегка запнуте біластим паром, Поволі плине по Роздольній дамбі. Ще дихають вологою завулки, Подвір’я, мов вугільні ями кораблів – От Ленінград, де з Достоєвських вулиць Пішов Раскольніков і двері прочинив. 2По над мілинами дахів широко Зависнув квітень. Він у мову вікон Вставляв репліки, примруживши повіки, І капотить – спід вікон свіжий окап. І Сад Трудящих виповнено вітром, І у музику площ твоїх струнких Та голих віт вплітаються помітно Життя веселого думний розбіг. Ще, мов кити, чорніють сонні баржі, І випинають ребра по каналах, З них скоро зимову обтрусять шержінь І, взявши на буксир, приставлять їх Ще трохи сонних, на тугих канатах. Не похитнувшись, плистимуть нешпарко Вони у перший каравая суден, Де починаються весела пересварка Команд, гудків, причалів і сирен. Тут пахнуть смолами карельські сосни сиві, І катери димлять над довгим лісом стосів, Я з димів цих почав – тепер вони сміливі, Аж он у «Пестеля» – достоту сиві коси. Тебе я пізнаю у цю весняну просинь У перемовах фабрик і ріки, В районі Виборзької, де ранкову розтань Зогріли фрезери, прорізали гудки. Де кожен день мов креслений на кальку, Його обчислив, вивірив, затис, Його лямую план нової Балтики, Народженої в падолист. Він за Свободи мостом струнко звівся, Він тих ночей багаттям попелів. Він виріс і зміцнів – мою новітню місто Веде рокам свій більшовицький лік. Поза червоні корпуси «Електросили», Ген над шосе Московське збігши враз, Він виростає молодим масивом, І відступають багнища, закуті в діабаз. За гаванню Вугільною, на водах, Барвисто й строго стали кораблі, Ледь відпочивши, моря чують подих, Соловим вітром пещені борти. На березі по рейках ходять автовози, І кран вовтузиться, спустивши ношу в трюм, Тут ритм гексаметра, тут сповільніла проза Пакгавзів вільний, діловитий шум. Тут запашні, набряклі паки хутра Похапливо несуть через містки. Вантажні числа вивірено мудро, Блискочуть долі почерки ріки. Тут ще опівночі лунає ритм роботи, Тут лікоть крана стисли при останку. День заступає постать ніби потай, Та склади відчиняють на світанку. Зітхає порт широкими грудьми.
|