|
А чи як голуб над стріхою дому Гроном червоним кружляєш весни, А чи як сонячний звір, як утома – Я пізнаю твій відхід і сліди. А чи розсунеш, злітаючи, парость, Легка, у срібляну входиш ріку, То молоденний полудень витання, Дай же веселую руку твою! Ми побіжим за густими садами В балки степами процвітаний вечір, Так, у злотавих вітра літах Людські мені повідала ти речі. Я привчався в твоїх голосах Ранок угадувать, ночі стрічати І пізнавати, що мислить гроза, Спалахи тихі зімкнувши мечами. Мене учила ти читати По тучах стан тривог твоїх І слухати в ночі світання, Як схід здіймаються крильми. І ти вела мене по травах В здивовану глибінь весни По виярках строкату зграю – Долиною дитинства снів. Тоді на сонячній підводі В блиск тарної далини Ми другу двигали природу, Ловили полум’я звізди. Ми називали перших явищ Значіння темне на льоту І в ліс марінь твоїх вступали, Натягуючи тятиву... От ми будуєм з тобою мости І неспокійний майструймо човен, І в очеретяну б’ємся густіпь, В джунглів веселу, незвідану повінь. Схвильовані, ми відкривали Країну, бачену вві сні, Був кожен день повою даллю, Великим островом в тобі. Мене ти кликала, укрита, В зелені шатра, до Дінця, За співом в південь дивовитий Шумливим шелестом весла. І риби зорями плескались, Кружляли в тихості-води, І бір високими пісками Спускався в неводи весни. І, затаївши подих, Бачити в’яві, вві сні Першої зірки в задимлених водах Тремку, поламану світінь. Мені видавався і миром і морем Розсяяний, ранішній блиск на кормі, І падала зір зачорованих порость І горам був даний наказ – говорить! ВОНИ говорили і, все відчутніший, Той говір до мене на хвилі влетів. Знайомі неначе, та наче б то й нижчі Сьогодні і сад, і дерева, і пліт.
|