Тебе незнаную назвать одразу зміг би,
Ти йдеш – лунає листя лип,
І хочеться зорі тебе крізь сипі вікна
Назавжди одірвать од мене, од землі.

Чи сонцю чи зорі... крізь сиву сітку
Смутніє коливання рій,
Де хмари там, де поле янтаріє видко,
Промчалось поле на тачанці швидко,
(Тоді на конях ми ішли через Дніпро).

Надходила любов, – не злива
І гнала в голубінь мідяні хмари.
У колі ми – тремтіли колом іви
І щось казали нам... хай тане сум-журба.

А листя крутиться, немов в хоробі чорній,
Хіба в лани од себе утечеш?
І чую в ніч я, немов через горно,
Як життя понад зорі тече.

Тебе незнаную назвать одразу зміг би,
Оманою мені хитайся і рости.
Тебе не кличу я. Тікай крізь сині вікна,
Ти – липня юний сон, мара, хмарина ти.
Володимир Сосюра1934