Тебе загубив я давно в золотані, В осінній покірно – задуманий день. Твій образ майнув на озера востаннє, там по тобі лиш проміння гуде. Мов юнеє сонце над полем уранці, Тебе зустрічать би, дивитись, любить, До армії верб запишусь у повстанці, Щоб в озері кучері гладить тобі. Тоді б я в осінній, ясній небосхилі Зустрівся з тобою, але б не пізнав Тебе вже ніколи ... й пірнув би у хвилі Зелені, зелені, де бродить весна. Але це пройшло. Чи востаннє чи вперше Тебе я шукаю й ловлю на воді – Це хвилі тремтячі, це тіні од верші Та тільки не сміх і не губи твої. За хмарами, там, де од вітру пір’їни Летять у безодню, сховалась і ти. І пісня за хмари, шукаючи, лине, І пісня до тебе за хмари летить.
|