О, як нас мучать спогадання
Про мир, настирно-огняні.
До моря вдумливого няня
Одягне музикою дні.

Щоб відповів він нам, шумливий,
Таємним золотом дощів,
Що б він сказав нам, коли весен злива
Обарвила блакить, задумливу, як спів.

Ну, як би він зустрів нас в день золоторогий,
У день осінній, гостем молодим,
Рум’яним яблуком упавши на дорогу
Чи на лице, як павутиння дим.

Все той же засів, зріднений з віками,
На всьому й скрізь його печать.
Ми дишем осени прозорими вітрами,
Кружіння днів відбилось нам в очах.

Та одлетіла зустріч вереснева,
Де тихо шаруділа листя мідь,
Мов кров зорі, що облива дерева,
Гостріш за пам’ять у мені горить.

Прислухайся до гомону швидкого, –
На серпня тік то падає зерно
І розмовля вогонь – земний суворий морок
Біля колін ріки, нам рідної давно.
Володимир Сосюра1934