Дивись, як б’ються дві стезі З країв дзвінкої полонини, І суне хмарою грози Обличчя волохате – синє. О, в цих затислих буревах Така холодна тайна тиші, Під нею хилиться трава, В вікно дощем жадібно дише Або скидає все з грядок І од ударів аж іскриться, Йде в голубінь, де хмарний ток, І сліпне день од блискавиці. Я чую: вітер у сінях Зашарудів в коньках покрівель, І горобина, вся в огнях, Ніяк не дасть на землю зливи. Або, як блисне думами На доли далина, Метне крилом без шуму, вмить, Кресне крилом вона. І от уже над хатами Холоне сяйво, спить, Загонами кошлатими Огонь у тьму ряснить. Це ж він, немовби грає стяг, В убранні хмарноліть, Всю землю наміряються Дощем ридань залить. Або, коли все тло мине, В жнивах, немов згорів, Курить і рветься пломенем, Уламками зорі.
|