Дивись, як б’ються дві стезі
З країв дзвінкої полонини,
І суне хмарою грози
Обличчя волохате – синє.

О, в цих затислих буревах
Така холодна тайна тиші,
Під нею хилиться трава,
В вікно дощем жадібно дише

Або скидає все з грядок
І од ударів аж іскриться,
Йде в голубінь, де хмарний ток,
І сліпне день од блискавиці.

Я чую: вітер у сінях
Зашарудів в коньках покрівель,
І горобина, вся в огнях,
Ніяк не дасть на землю зливи.

Або, як блисне думами
На доли далина,
Метне крилом без шуму, вмить,
Кресне крилом вона.

І от уже над хатами
Холоне сяйво, спить,
Загонами кошлатими
Огонь у тьму ряснить.

Це ж він, немовби грає стяг,
В убранні хмарноліть,
Всю землю наміряються
Дощем ридань залить.

Або, коли все тло мине,
В жнивах, немов згорів,
Курить і рветься пломенем,
Уламками зорі.
Володимир Сосюра1934