|
Був падолист. Тривожні коні На прозір синява у дугах, Дерева дні за днями ронять – То задорожня осени недуга. І двері дерев’яні, мов чужі, Виходять вдаль, у розталь, на дорогу, У димовий звиваються кужіль Лісовий роз’їзд – і стоїть біля порогу. Він розставання загадку рішаю, Серйозний подув у пальті залопотить, І дні, яким не добачалось краю, Заведено в одну, останню мить. Як мало часу є перед од’їздом! ІІлещи залепетливим язиком, У очі кидай снів тисячолистя, Баладою прощайся за вікном Вона чужа і ти її згубив, Лиш однієї ти не міг забути – Видіння осени, як музику, як спів, Як громовицю серед ночі в путах.
|