Суворий відгомін весни чужої – О, року синьогривого літань! Вже третя осінь падає війною На золото сліпе щита. Лягає зор руде світання На голубі мілини днів, Бурує край залізними літами І чайок величаний спів, Що з запорізькими вітрами Цвіте на берегах весни, Де впав тривожними огнями Відбиток райдуги ясний. Чому мовчиш? Палають грані. Ми – міра днів, Ми – часу грань. У стремено дзвінке світання, Високий вітре, швидше стань!
|