Суворий відгомін весни чужої –
О, року синьогривого літань!
Вже третя осінь падає війною
На золото сліпе щита.

Лягає зор руде світання
На голубі мілини днів,
Бурує край залізними літами
І чайок величаний спів,

Що з запорізькими вітрами
Цвіте на берегах весни,
Де впав тривожними огнями
Відбиток райдуги ясний.

Чому мовчиш? Палають грані.
Ми – міра днів, Ми – часу грань.
У стремено дзвінке світання,
Високий вітре, швидше стань!
Володимир Сосюра1934