|
Ти мене здивувала повітрям негод, Моряними дощами й вітрами його, Ти до мене ввійшла із блакиттю разом, Як рябенький юрок залетіла в вікно, Або лагідно впала, від снігу ніжніш, Або інеєм ти вимережуєш скло – Я впізнаю твій начерк, зелене письмо, Ми з тобою живі, летимо, несемо Весняний і смарагдовий, шумний пушок На лозу, на траву, на дубовий листок, Ти червоно вдаряєш у сивий висок. В хуртовину я чув твій турботний свисток. А згадай но про наше різдво. Як горів, Як блищав той фабричний димок за містком, В білім сяйві дерев ботанічний садок... В хащі назов латинських як довго блукали ми вдвох Тільки місто пливе і героя мого Хуртовини заручить трамвайним кільцем, І в єдину з ночів хай допише його Перший-ліпший письменник добірним пером. Подаю всі ознаки: то голос рядка Чи інакше – то ніч над Тучковим містком, То зоря, наче стежка, і в пісню прорив, Або запал, як молодість світу, горить. Ти підносиш мене і, як літо, біжиш, Коли в спеку з тобою ми знов на шляхи, І назустріч нам колесо зверху летить, Золоте і легке, і босоніж, як ти. Отже так. Починаються день грюкотінням цебра, І підносить свій дзьоб аж до хмар журавель. І ми чуємо дзвін од веселого «ми», Од бичачого рева, м’язистого «му». Починаються на Слобожанщині день. Кожну стежку в гаю ти впізнаєш і звук, Денний лад і люліннячко ночі твої, Де від півдня широкого сяйвних наук Різномовні птахи й голосівки вітрів. Або наша читальня у лісі. В листках Гомінкий та зелений живий каталог, Угорі та внизу він розкиданий знов. Розгортати його або слухати скрізь, Як дзвенить оце а, оце і, оце о. Скиба чорного хліба. І сіль, як земля, І потужне розсипалось сонце навкруг. Тепла тиша співаю внизу на степу І над вечір цвісти норовистим огням. І солом’яний дим повідати почне, Як пішов за тобою в нічне молодик. Б’є на хмар осоку він і блиски несе, Де на грудях ставка ти колишеш мене. Отже, й півняче слово, світанок – твоє, Бо й на галяві хустка червона – це ти, Це садок починає захоплену гру, Це світам на луках і яблуком вистигне день. Хто ж це перший абетку живу розкривав, Щоб так просто, як тут повертається млин, А я вивільгам мовлю: завдячений вам, То є ваша учба – володіти пером, Я ж бо й риму напевно підслухав од вас.
|