|
Кордон до сну встеріг я точно, Розгойданий на полотні. З вузьких північних рямців ночі Ландшафти споминам ясні. Тайга ! Впізнав її з прибою На синє чорних дрімотінь. Верхи шумують за такою, Полощуть знимків спільну тінь. Розмову лісових родин Підслухала світань волога. Раптовим ранком на сліди, Гілки розсунувши, – володар. Метнувся промінь геть за ним, І лапа голубої паді Лягла покірна в хмарний дим, Вітрами вичесаний ладно. Наплив повільної зорі Кріз сон офарбив дерева. І попеляста смуга з трав Тікає мовчки поза рів. Урал розгорнено пішов З піднесеного сонця в глиби, І табір гір тремтить на кров, Укритий в золотавий вибух. Розмалювання дике в гряд – Літопис голий діб землі. Великим планом – світ; і в ряд – Деталі скам’янілих слів. Модрин загату розірвав, Посунувшись, Тагильський край. З кремезних скель живе снага: На вилицях щетина – гай. І синій слід снігам трава Урвавши, начадила тал. І задрімав на скронях скелі Доби зупиненої легіт.
|