|
Наче на ловах за сонцем, Рибою день синьоперою Ген пропливає, граючи По мочарах та озерах. Та і не дурно з нами Південь вихрує і грує, Він забряжчав стременами Літа дозорець буїй. А над лісами синіми Знято весняний пломінь. На висоті журавлиний Плаває гомін. В гаї назустріч віту Співів нагнули птахи – Лелі, лялі, одбігаю – Так ручай скликає пити. І в зеленій шубі ясен, Підійнявшись, відрікає: – Лісовий нарід веду я На шумливе свято галяв. – Я весь час ладен з тобою, Зануривши в тишу корінь, Слухати цей південь світу, Що роздихався над морем. Коли хоч, іди зо мною, Голубих долин мислитель, Ми крилатою тропою Глянемо в лице землі І збагнувши темний порух, Перетворена людина Звідусіль вигонить морок І, ламаючи камінний Лад, іде вслід молодиці, Ускромляє рік пороги, Новим іменем ясниться, Про роботу пісню створить. Ти послухай того співу В Дзорагесі, на Шатурі, Будь мені незламний свідок Літ, що зносяться над бурі. І крізь сосон мідний гуд Там і тут Дзвонить ранкові одна Метушливая струна.
|