|
Буває балади початком Високая область степів, І час нам тоді одвічає Говіркою домр і стеблів. Послухаймо – послухаймо, Що повіда світанком В весняних снах набухтявий, Прокинувшися, степ. Ти з ним знайомець давній, І тямиш навіть день, І навіть час – на плавнях Дінцеву тінь – сліпень. Світанком хмара сунеться Нарозпаш – змерзлий птах, І птиче горло – сурмиця Народ зове в степах. Не той, либонь, що йдучи там, Зачісував і гнав В роботу, в лаві, скручено У невід в борознах. І ледве зупинилося – Немов самотним голосом Пішло гудіть над тирсою, Горіть в дзвінкому колосі. Не сніг, не біле золото, Де в присказках полинь, Не синявою проллята На світ ясна теплінь. А тямиш, мабуть, сонячний Розгін, розлог, розвал, Як в ночі, хистко клонячись, Встає в сльозах трава. Вона не може мовчазно: Від подиву німі Зорять, підвівшись, полчища Зелених пустирів. А ще коли спросоння По сріблу прехолодному Лягло карбів’я золота, А ранок тут як тут – Тоді я починаю З тобою мову мовить В корчах над молочаєм І ніби невбачай. За свідчицю у світі Цих величавих діл Ми купи умних вітів Візьмемо – й на зорі, Муркочучи під вухом, Горбок розпочинав Наладжувать струну, І коник – цокотуха Одвітом відусюди, Високую науку Степів послухать полудень, Почути свій же голос К легко так проходжу. З тобою ми ходили Не раз на цілі дні На побурілі ріллі, В дивизії весни. * * *Пишу цю пісню лепську В одну із тих ночей, Як аж в заставах невських Твій голос дотече. P. S.І зверстані гранки, Мой примітки до степів: Тут Тракторний просить правки, Як я коректури вірішів. Тут ходить наша молодість В віршах і на ланах – В бригадах дружнім сполохом Над селами – весна!
|