Нема часу, якому б народитись
Не захотілось під машинний спів,
Нема часу, якому б, ніби птиці,
Не хтілось заспівать понад житами нив.

Нема садків, які б не знали,
Що значить ранку здиблений пожар,
Немає блискавки в селянськім маї,
Яка уперше б’є в леліених межах.

Немаз осени, яка б не убирала
У теплі спомини серця,
Немаз зор, які б не загорались
В очей перепелиних озерцях.

І світу ще нема, не застила б якого
Крилом літунні – ластівки любов,
В повітрі різать їй синіючі дороги,
Ловить прибої хвиль, немов в гаю – агов.

Та є шляхи, які ми вибираєм,
Вони ведуть крізь Жовтень світовий –
І Росія, дредноутом здригаючись,
Іде в моря, на буревій.

Нема часу, якому б зупиниться
Звелів мітичний той навін,
Нема ім’я, якому, ніби птиці,
Не хтілось заспівать понад житами нив.
Володимир Сосюра1923