Нема часу, якому б народитись Не захотілось під машинний спів, Нема часу, якому б, ніби птиці, Не хтілось заспівать понад житами нив. Нема садків, які б не знали, Що значить ранку здиблений пожар, Немає блискавки в селянськім маї, Яка уперше б’є в леліених межах. Немаз осени, яка б не убирала У теплі спомини серця, Немаз зор, які б не загорались В очей перепелиних озерцях. І світу ще нема, не застила б якого Крилом літунні – ластівки любов, В повітрі різать їй синіючі дороги, Ловить прибої хвиль, немов в гаю – агов. Та є шляхи, які ми вибираєм, Вони ведуть крізь Жовтень світовий – І Росія, дредноутом здригаючись, Іде в моря, на буревій. Нема часу, якому б зупиниться Звелів мітичний той навін, Нема ім’я, якому, ніби птиці, Не хтілось заспівать понад житами нив.
|