|
За бортом лінкорів У синьому чаду Чорним морем вартові ідуть. Ідуть – і ніби тиша навкруги, вінчають глиби димком береги. Кожушину сиву надів «Шаумян», колишачи гриву, Води шумлять. Тінню прикинеться димова мла, Змився есмінець – сліду нема. Доріжку за собою У піняву й вир – Тривогою бою Дні перевір! Хмуряться башти сном по боках – чавунний кашель в горлянці зачах. Чорною нафтою слово своє Баку виправдуй, морцям віддає. Сотнями вежок З кутка в куток, залізом помережено військовий док. Сонце промовить – сум занімій! Кінь мореходить У шлеї стальній. Вийшов суворий У простір морів, знає Аврорин погляд і гнів. Білоголова вилазка хвиль – ріже їх знову зігнутий кіль. Тмяно на щоглах світло гори! Далі обмацують прожектори. Підводиться швидко туману голова, есмінець на розвідку до райку відплива. В розгонах синіх шумує море, гуляє осінь на гривах чорних. Сонцем прозорим застилає путь – Чорним морем вартові ідуть!
|