Кути ведмежі та рови
Та гони цілини, – в яруги
Загляне сонце, – богатир
Проміння в тьму простягне руки.

Ти синню присмерків у синь
Лети і зви її, як личить,
Де з лісу лиса там, де синь,
Казкове витяглось обличчя.

Там вечорів безкрая тінь,
І в полі вершником крилатим
Лети – скачи та мчи, зорі
Під шапкою незнане свято.

Та не зірвись у болота,
Мій коню, – ніч з тобою скаче,
Зміцняй стремен тужаву дань
І пісню на сідлі в додачу.

* * *


Тижні й роки, як сон цей
Пролітали у даль,
І червоному сонцю
Усміхалась вода.

Блискотіла криниця,
Розмовляючи з днем,
Щоб у синь, що іскриться,
Полетіть з журавлем.

Їй хотілось би знову,
Світлу денному в тон,
Щоб коноплі обнова
Голубіла, як сон.

Щоб опівночі знову
Прибігала зоря,
І від першого ж слова
Розцвітали моря.

В даль, де сонячні брами
Тут і там і здаля
Поривалась віками
Рабиня – земля.

Роки, повні турботи,
День за днем, день за днем,
Ненависна робота
Під панським нагаєм.

Осінь боса, дівчина
І поля й далина.
Сон чи яв?.. Синь незмінна
І тонка і ясна.
 

Руса коса і обличчя
Наче сполохи в маю:
– Пролітай ти день, та швидше,
Забери журбу мою.

Вічно хмари і тумани,
Туга мороку й снів...
Та над яром-буяном
Квітла воля, як спів.

Ні, не будуть вже знову
І туман і журба –
Встала іскра грозова
За спиною раба.

Гей, круті ви роки,
Юна міць мети –
Нам цю путь широку
Бурею пройти.

Квітне світла клечінь,
Східень, як вино,
Підіймав плечі,
Дивиться в вікно.

Дівча глянуло в вікно
І сказало: – Як давно
Над полями, що без меж,
З ким розмову ти ведеш?

На порозі молодик
(Розмовлять вночі він звик)
– Розбудить тебе прийшов,
Сотні сіл я вже пройшов

Шле вже спів червоний півень,
І танцюють дзвони –
Вітер – вітер – вітер
Край села безсонний.

А за ними млою
Вечір крізь дерева
І понад рікою
Люди пугачеві.

Гей ти, воле, зелен-поле,
Край шинка ставало в коло
І збентежене гуло,
Підіймалося село,
Під копитні цокоти,
Бо рибалка рибаля
Бачить зблизька і здаля.

А з ним сонце, мов мак,
Ми його стрічаєм.
Їхав, їхав ювак, –
Кіннота Нечая.

Ось вже близько близько от
За чотириста, як спів,
За чотири, за п’ятсот
За дванадцять городів.
Ай-ляй, алі-лялі
Алі-лялі,
За дванадцять городів!

Лине Яїк сивогривий
Нездаланний наче злива,
Наче пісня в берегах,
Лине чайкою на шлях.

Роки йдуть у шумі кленів,
Пробивають юну путь,
А ліси стоять зелені
І гудуть, гудуть, гудуть.

Вітре, вітре,
Помічник ти волі,
Полети крізь віти
Од ріллі, од поля,

Розкажи селу ти,
Що спадають пута,
Що над нашим гаєм
Сонце випливає,
 

Золоте, мов колос,
І міцніє голос,
Як весна над нами,
Що за нею літо
І старенькі віти
Вкрилися бруньками,
Й знов зазеленіли,
Повні вітру й сили...

Впала рання зоря
На блакиті полотна прозорі
І поволі від моря й до моря
Починав світанно гудіти земля.
Володимир Сосюра1934