Кути ведмежі та рови Та гони цілини, – в яруги Загляне сонце, – богатир Проміння в тьму простягне руки. Ти синню присмерків у синь Лети і зви її, як личить, Де з лісу лиса там, де синь, Казкове витяглось обличчя. Там вечорів безкрая тінь, І в полі вершником крилатим Лети – скачи та мчи, зорі Під шапкою незнане свято. Та не зірвись у болота, Мій коню, – ніч з тобою скаче, Зміцняй стремен тужаву дань І пісню на сідлі в додачу. * * *Тижні й роки, як сон цей Пролітали у даль, І червоному сонцю Усміхалась вода. Блискотіла криниця, Розмовляючи з днем, Щоб у синь, що іскриться, Полетіть з журавлем. Їй хотілось би знову, Світлу денному в тон, Щоб коноплі обнова Голубіла, як сон. Щоб опівночі знову Прибігала зоря, І від першого ж слова Розцвітали моря. В даль, де сонячні брами Тут і там і здаля Поривалась віками Рабиня – земля. Роки, повні турботи, День за днем, день за днем, Ненависна робота Під панським нагаєм. Осінь боса, дівчина І поля й далина. Сон чи яв?.. Синь незмінна І тонка і ясна. Руса коса і обличчя Наче сполохи в маю: – Пролітай ти день, та швидше, Забери журбу мою. Вічно хмари і тумани, Туга мороку й снів... Та над яром-буяном Квітла воля, як спів. Ні, не будуть вже знову І туман і журба – Встала іскра грозова За спиною раба. Гей, круті ви роки, Юна міць мети – Нам цю путь широку Бурею пройти. Квітне світла клечінь, Східень, як вино, Підіймав плечі, Дивиться в вікно. Дівча глянуло в вікно І сказало: – Як давно Над полями, що без меж, З ким розмову ти ведеш? На порозі молодик (Розмовлять вночі він звик) – Розбудить тебе прийшов, Сотні сіл я вже пройшов Шле вже спів червоний півень, І танцюють дзвони – Вітер – вітер – вітер Край села безсонний. А за ними млою Вечір крізь дерева І понад рікою Люди пугачеві. Гей ти, воле, зелен-поле, Край шинка ставало в коло І збентежене гуло, Підіймалося село, Під копитні цокоти, Бо рибалка рибаля Бачить зблизька і здаля. А з ним сонце, мов мак, Ми його стрічаєм. Їхав, їхав ювак, – Кіннота Нечая. Ось вже близько близько от За чотириста, як спів, За чотири, за п’ятсот За дванадцять городів. Ай-ляй, алі-лялі Алі-лялі, За дванадцять городів! Лине Яїк сивогривий Нездаланний наче злива, Наче пісня в берегах, Лине чайкою на шлях. Роки йдуть у шумі кленів, Пробивають юну путь, А ліси стоять зелені І гудуть, гудуть, гудуть. Вітре, вітре, Помічник ти волі, Полети крізь віти Од ріллі, од поля, Розкажи селу ти, Що спадають пута, Що над нашим гаєм Сонце випливає, Золоте, мов колос, І міцніє голос, Як весна над нами, Що за нею літо І старенькі віти Вкрилися бруньками, Й знов зазеленіли, Повні вітру й сили... Впала рання зоря На блакиті полотна прозорі І поволі від моря й до моря Починав світанно гудіти земля.
|