|
Учу землі зелені сторіниці Окраєм неба в лаві зір Розлито полуднів билиці, Струмкові вчуваная шир. Розваж тепер, хто розписав По ній гарячеє візер’я, Хто зерна синяви підніс І розплескав співучії озера. Галуззям днів ростуть, не поспішають Премудрі поводі дрімлин, І в битві тьмяних урожаїв Звантажено житняві кораблі. Ге, чулись у вітряній відволозі У вільхах розобурих кол Прімити жовтоокі гості В розлозі небувалих волг. Руки вітру несуть закромам Затаємнену пам’ять сонця, І йому відгорать в покрова Па серзі поручайного золотця. Помічаєш-но пестощів рань, Смерті клич-купільну голубель, І з небесних просік і потрав Вип’є осені синь журавель. От коли наяву падолист, І багряна розрада красна, Косооке проміння сестри Значить тінь на пшеничні пасма. У кріпезний порядок землі, У гаї і розведеність рос Ранки білені ляжуть вдалі Умирать, як трава-сріблокос. І тоді кривиною рядків, – Либонь, теплої крові життя Молодими путями легкі Сурмачі Октября прилетять І за ними в летівній путі Ми підіймемся у міста, Де за димним громаддям домів Плинь нового життя звізда!
|