|
Ти переміг її німу постійність На п’яній піні тих, що встали, хмар. Залізний марцю! В мандруваннях рвійних У ради гір бучний зелений жар. Чи правда це, що у тремтіння льоті, З’явились хмарні кораблі Уявленій весняній сльоті, У віщій свіжості схилить Розлитий побут, як безмовні гряди, Щоб ці привидження ти втілила б увіч – Та ось вони хвилюються, мов рада, І розліт місячний розклався вже на піч. Як блиснеш ти до схованої сині Як я, що в цей заснулий сніг Розворожив тих нерозлучних іней – Весняний міх пухнатих вій твоїх. З’явись назнов, напившись височині, Або зійди на присмерки побічниці твоїй О, літоліт! Весни земної нині Надумані віщують бджоли днів.
|