|
Змор’я вивчене заново Гривою вод гряде. Встала! Іде! Розталь! День ясеня – Срібло на листі самотнє. І в темній запоні перший Надпорив вернулого серця, Відданого червоній поляні, І там же таєжно покресаного. Та підіймаються явні підсвіти У зграї співучого вітра, І в побуті парості й вітів – Така ж ото свіжість, як ладиться військо сосен На задонецькім узліссі у дівчини. І от босоногая пісня Зо мною збігав на озим, Розсипавши слово, як буси, І буси зв’язавши в пісню, В лісах підмосковних, що музика Про золотце марта засвітне!
|