|
Ідуть, голубіють дружини На сон золотим водопоям, А ти по одсяйву полинеш, Як сплеск зоряного прибою. Де верб склепились повіки Блискавої мавки очима Дружили й німіли навіки ІЗ хвилею темної півночі. А там, де земля золотава Любила жорстокого тіла, Де зелень вівсяна отави У сутінках сумно хмаріла. І в просивінь зимну ріки Чи не ти світоставом літана Мереживом вітів тяжких У вирі переказів давніх.
|