|
За жовтого проміння жар Та за блакитну лапу долу – Кружляючи по хащі мерзлих хмар, Чужа гладінь, застигло – гола. Навколо білостн сувій, Як шапки – іней лісовий. І чоловік іде з кайлом, З копальні виніс він тепло. Він мружить очі – і густа Із рота пара виліта. Сивінь морозу – по улогах день Повзе – хода повільно – млосна, А верховик хитнув легенько сосни І хмурі зупинив ряди. Минувши мідних руд яри, Заводів жеврів зоря. Там, розмах стримавши Тури, Чавунная пливе весна. Встає весняний Лій Тепла, леліяного ліпо, Розтане в синій лапі падь – Коротке, бистровійне літо!
|