|
Трави. О краю Лляно-блакитний берег, Тирси тонюньої грані, Неба – дивенні двері. І стаєнь трави умирав-в’яне І вірну ніжень давненезних день Розмає степу розповідь і стане Голубопінява, видима одвічаль Вечірній жаль. І німо йме зокола віяти Увечері пісень знайомий спомин, І ночі вже сноебо полоніє І уловляє маятливий промінь.
|