1Вона ввійшла і – сполохами на тіні Росла, як степ і як будьонних полк, І от – Росії тії дні, Як почерки весняних блискавок. 2Як з гір ручай, вона впадає, в темінь лова, Вона в ночей вдасться повноту, Чи до землі тривожно вухо клонить, Щоб обізваться музикою й тут. 3Ішли літа – лукавая і повідна вода, І золота барилася сокира, Та грозами стомившись грать, Поза горбами світу засвітила.
|