|
Смеркло; блиски зорі ночі; Надворі мороз лютів; Хлопчик плентав куди очі, Весь посинів та тремтів. «Боже! – скрикнула дитина. – Хто подасть мені шматка; Де притулок сиротина Під негоду одшука?» Тут бабуся хлопця стріла; Вчувши голос, підійшла, Захистила, обігріла, Повечеряти дала. «Спи!» – поклала на ряднинці. Ліг він, віченьки зімкнув: «Як тепленько!» По хвилинці Сном покійницьким заснув. Пташку бог годує в полі, Дбає кожного цвітка... То чи вже ж не пошле долі Сироті, не дасть шматка!
|