|
Я – цвях, бувалий, але ще не зовсім стАрий, Ще недостатньо притупився мій кінець. В життя велике це прийшов я з госптоварів, Не як втікач, а як справжнісінький творець. Це правда, в юності мене не всі любили, За те, що був я з дня народження прямий, Всі вороги не раз кусачками труїли, І намагались прив’язати до суми. Я пам’ятаю, як сума в мене вчепилася, Повисла, наче той справдешній каскадер. Я вже, був, вирішив: кар’єра – удавилася, Та допоміг мені дружок мій – цвяходер! Мене не раз іще витягував дружище Зі стін брудних і поміщав у свій лоток, Де було затишно, й повітря почистіше, А він казав мені: «Ти, хлопець – молоток!» Спочатку я служив як музики служитель, Блищав, як раптом з мене ніжний звук майне, Коли струною зачепивши за мій кітель, Гітара вішалась, буквально, на менЕ! Потім я зовсім небагато був поетом, І навіть дряпав епіграми на дверях, І на парканах я писав, та про таке там, Що відчував за орфографію я страх. А потім ледь я для суспільства був не втрачений, Мене зронив якийсь тесляр в сміття і пил... В смітті валяючись, був впевнений одначе я, Що відшукаюся, воскресну – стане сил! Якщо мене відрихтувати і почистити, Я і в бетон ще дуже легко увійду. Питання будь-яке наскрізь змогу осмислити, І в будь-якій програмі добре підійду!
|