|
Бува, зустріну випадково Когось із друзів кращих літ, – Минуле наше загадково, Мов кара, з’явиться на світ. Як злочин моторошний мучить Убивць бажанням каяття, Так в’яже нас благополуччя, Що нашим звалося життям. Що ми майбутнім називали, – Самі ж і вбили у собі, Його одежу розірвали, Добро – ні людям, ні собі. І сумно згадувати вельми Про те, що приховали ми, Що без хреста і без наймення Лежить тепер у вічній тьмі І хай не бачились ми довго, Зустрівшись, поспіхом, без слів Ми руки тиснемо для того, Щоб і не згадувать тих днів.
|